Після перемоги Радянського союзу в Другій світовій війні про масові вбивства у Бабиному Яру намагались забути, а всі дані приховати, зазначає 24 канал. Попри це, 29 вересня – став днем пам'яті людей, які загинули в Бабиному Яру.
Читайте також Селяни ділилися останнім: зворушлива історія жінки, яка пережила Голодомор
"Знищення в Бабиному Яру" належить до найстрашніших масових злочинів Другої Світової війни. Воно є складовою частиною того, що гітлерівці називали "остаточним вирішенням єврейського питання" – якщо інші народи вони планували підкорити, то євреї та роми – мали бути винищенні. З початком війни проти Радянського Союзу в 1941 році почалося й масове винищення радянських євреїв на загарбаних землях.
Трагедія в Бабиному Яру: історія
29 та 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру зондеркоманда СС та другий батальйон поліцаїв розстріляли більш ніж 33 700 чоловіків, жінок та дітей, переважна більшість з яких становили кияни єврейського походження. Певно, саме через те в Києві після війни не залишилось практично жодного єврея (декількох врятували їх сусіди чи інші люди), і нема жодної київської єврейської сім'ї, яка б не оплакувала когось із своїх родичів, які загинули там.
Передумови
Війська Вермахту взяли Київ 19 вересня 1941 року. Через кілька дні вибухнули будівлі в Київській цитаделі та на Хрещатику. Ці вибухи стали зручними для окупантів, щоб провести показову каральну акцію, адже в підривах звинуватили євреїв.
Лише десять днів знадобилося їм, аби підготувати та перетворити Бабин Яр на масове поховище для тих євреїв Києва, які не покинули місто. До початку війни у місті проживали 220 тисяч євреїв, на момент захоплення їх залишалось приблизно 50 тисяч.
Жорстокі вбивства
Німці "працювали" за вже опрацьованим сценарієм: розвішали по всьому місту плакати, в яких наказували всім євреям зібратися вранці 29 вересня на заході міста, на перехресті. Вони повинні були мати при собі документи, гроші, цінні та теплі речі. "Ті євреї, які не виконають цих вимог, будуть розстріляні", – було написано в цьому наказі.
Оголошення на стовбах по вулицях / Архівні документи
"Дорогою смерті" пройшли десятки тисяч євреїв, вона пролягала від Лук’янівської площі по вулиці Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на вулиці Кагатну (сьогодні – сім’ї Хохлових), потім по вулиці Табірній (нині – Дорогожицькій).
Неподалік від Яру людей змушували віддавати їх цінності та документи, а ще – повністю роздягнутися. Роздягнутих, їх заганяли донизу групами по 10 осіб та розстрілювали – планомірно, цілеспрямовано, неначе виконуючи якусь тоскну, буденну роботу. На них чекали три групи солдатів та поліцаїв. Про це, зокрема, розповідав Курт Вернер – есесівець з зондеркоманди 4а, якого було засуджено у Нюрнбергу. "Євреї, які приходили пізніше, повинні були лягати на мерців, яких ми розстріляли до них. Стрільці стояли за євреями та вбивали їх пострілами у потилицю", – такою була його розповідь.
Есесівці шукають цінні речі у розстріляних в урочищі Бабин Яр, 1941 рік / Фото з архіву
Багато людей були поховані живими, тому що кулі їх лише поранили, але не вбили – проте, вибратися самотуж із братської могили вони вже не могли. Вижили лише одиниці – наприклад, 30-річна Діна Пронічева, яка повинна була загинути ввечері 29 вересня, впала на вже вбитих ще до того, як почали розстрілювати її партію. Вона прикинулася мертвою і їй вдалося видертись вночі із лише трохи припорошеної землею прірви та втекти.
Наступного дня, 30 вересня, вбивства продовжились. Тисячі людей загинули в ці два дні у Бабиному Яру, а в наступні місяці тут були вбиті ще тисячі – радянські військовополонені, партизани, цигани, психічно хворі, українські націоналісти-повстанці. Бабин Яр став своєрідною "фабрикою смерті", де знищувалися ті, кому нацисти та їх поплічники відмовили у праві на життя. Вбивства продовжувались до середини жовтня, зрештою, було вбито майже всіх київських євреїв – 50 тисяч людей. Потім сапери підірвали Яр по краях, аби знищити сліди масового поховання.
Масові розстріли / Фото з архіву
Кількість жертв
Розстріли продовжували до 4 листопада 1943 року, але вже 6 – Київ звільнили.
Загалом, тут загинули, лише за офіційними, неточними радянськими підрахунками, приблизно 100 тисяч людей. За підрахунками, яких було зроблено вже після розпаду СРСР, в незалежній Україні – більш ніж 200 тисяч.
Пам'ять
Після перемоги радянських військ під Сталінградом стало зрозуміло, що Україна може бути звільнена. Тому нацисти вирішили вжити заходів, аби сховати будь-які сліди свого злочину. Штандартенфюрер СС Пауль Блобель, який брав участь у розстрілах у Бабиному Яру, повернувся сюди, аби виконати нову роботу. 300 в'язнів концтаборів викопували мерців та палили їх на политих бензином залізничних шпалах. Ця робота продовжувалась майже до самого звільнення Києва.
Проте радянські урядові установи після закінчення війни не проявили великого інтересу до підтримки пам'яті про цей злочин. Жодних пам'ятників не було аж до 1976 року, коли було встановлено монумент із написом "Радянським громадянам та розстріляним німецькими фашистами військовополоненим, солдатам та офіцерам Радянської Армії". Про те, що переважну більшість становили євреї, згадано не було.
Лише в 1991 році, майже одночасно з розпадом СРСР, тут з'явилася бронзова менора – іудейський семисвічник, який вартує над єврейськими жертвами цього злочину. Свого власного пам'ятника отримали й роми, й інші жертви нацистів.
Бронзовий пам'ятник жертвам Бабиного Яру / Фото prm.ua
Порятунок приречених євреїв
Національний інститут пам'яті Катастрофи і Героїзму "Яд Вашем" у 1963 році затвердив критерії для отримання почесного звання "Праведник народів світу". У квітні 1989 року було встановлене почесне звання "Праведник Бабиного Яру".
Першим його отримав православний священик Олексій Глаголєв (посмертно) та члени його сім’ї. Наразі 662 особи удостоєні звання "Праведник Бабиного Яру".